top of page
День пам'яті жертв політичних репресій

#19_05_2024_ХЦБС

День пам'яті "Без права на забуття"

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неожливо підрахувати. Десятки тисяч людей були розстріляні, сотні тисяч пройшли в'язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
Сьогодні режим країни-агресора знову приніс на українську землю масові політичні репресії, які призвели до жорстоких вбивств та катувань по всій території нашої країни.

Більше п’ятдесяти років пісня "Тернова ружа" щемно і ніжно відлунює у серцях слухачів. Вірш написано під час політичних "зачисток" і, зрозуміло, слова "тернова" доля, як і "на руїнах" не повинні були вживатися. Тодішня цензура таких образів не пропускала.

Тож у грудні 1985-го автор тексту, вчитель Володимир Іванишин потрапив під потяг за дивних обставин – система не могла терпіти митців, які зневажали її хижацьке нутро.

Кажуть, що поет присвятив свій вірш другові, якого переслідувала комуністична влада і, котрий на той час відбував покарання в Сибіру, – В’ячеславу Чорноволу, коханню цього запального борця та ліричної поетки, його майбутньої дружини Атени Пашко. Чи ж могла б «вижити» ця пісня з такою присвятою за тих похмурих часів? Ніколи!

До яких тільки хитрощів не вдавалися авторка музики Галина Менкуш та виконавці – тріо «Золоті ключі» у складі Ніни Матвієнко, Валентини Ковальської та Марічки Миколайчук аби пісня лунала. Вони змінювали назву, трактували як романс, не називали імена авторів. І пісня лунала чи не на всіх концертних виступах тріо і в Україні, і за океанами.

"Тернова ружа" стала гімном любові політичних в’язнів.

Дай Боже всім українцям, які сьогодні у полоні повернутися додому живими та неушкодженими.

биківня.jpg

За оцінками фахівців, у період від початку 1920-х до кінця 1980-х років, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб. З них понад 50% становили українці. Багато з них були розстріляні, інші пройшли через тюрми, заслання, вислання, табори, каторгу та психіатричні заклади. Майже три мільйони українців зазнали цих жахливих переслідувань.

Терор проти всіх верств населення

Політичні репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священників, представників культури та селянство. Особливо тяжкими були масові репресії 1930-х років, здійснені сталінським режимом. Приміром, у 1937-1938 роках в Україні було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин були розстріляні. Решту відправили до в’язниць та таборів.

Одним із трагічних символів тієї доби є київська Биківня. У Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут розташовувався об’єкт спеціального призначення НКВС, де наприкінці 1930-х – у 1940-х роках відбувалися масові поховання розстріляних та закатованих. Особливо трагічною стала ніч у Києві 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВС було розстріляно 563 людини. Трагедія Биківні стоїть в одному ряду з такими злочинами, як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. На сьогодні вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання жертв сталінських репресій.

День пам’яті жертв політичних репресій – це нагадування про трагічні сторінки історії України та заклик до вшанування тих, хто постраждав від жорстокого режиму.

Є багато задокументованих і підтверджених фактів знущань над нашим народом. Написано багато книжок присвячених жертвам політичних репресій. Пропонуємо вашій увазі декілька книжок, які описують тогочасне життя та розкривають сташні злочини сталінських репресій.

книги.jpg

Семен Підгайний (1907–1965) — відомий публіцист, історик, громадсько-політичний діяч української діяспори. Колишній в'язень соловецьких концтаборів, у боротьбі проти геноциду рідного народу він був сподвижником Івана Багряного, одним з організаторів УРДП. До книжки ввійшли його твори "Українська інтеліґенція на Соловках" та "Недостріляні" (у двох частинах). Написані правдиво й майстерно, ці твори викривають злочинну політику кремлівських авантюристів у побудові "комуністичного раю", що обернулося справжнім пеклом для багатьох націй. У книзі подано імена й прізвища реальних людей, котрі загинули від рук узурпаторів. Видання розраховане на широке коло читачів.

"Набої для розстрілу (Ненько моя, ненько...)", Гелій Снєгірьов

Навесні 1930 року у Харківському оперному театрі відбувся судовий процес над учасниками «Спілки визволення України». Їх — провідних українських інтелектуалів, культурних і громадських діячів — звинуватили в антирадянській діяльності і засудили до ув’язнень.

Та чи існувала насправді «СВУ»?

«Набої для розстрілу (Ненько моя, ненько…)» — це приголомшливе розслідування Гелія Снєгірьова, в якому автор доходить висновку: справу «СВУ» було сфабриковано радянськими спецслужбами, щоб дискредитувати українських інтелектуалів та обґрунтувати гоніння та репресії. За це автор поплатився здоров’ям і зрештою життям.

книги1.jpg

Книги, які були написані колишніми політичними репресованими або книги про їхню активну діяльність проти комуністичної системи.

Кожна історія - унікальна, кожний погляд - вартий уваги і поваги.

світло.jpg

Василь Овсієнко «Світло людей»

Колишній в’язень сумління з майже 14-річним «стажем» пропонує півсотні статей, написаних за 20 років волі, — про співкамерників Василя Стуса, Юрія Литвина, Олексу Тихого, Валерія Марченка, Левка Лук’яненка, про в’язнів сумління Оксану Мешко, Миколу Руденка, Петра Григоренка, Євгена Сверстюка та інших видатних особистостей.

Книжка цінна своєю суворою достовірністю й інформаційною насиченістю, моральним максималізмом та офірним ідеалізмом, який дають лаґерні університети. Її герої — не просто жертви Великого терору, а яскраві Особистості, які порвали пута неправди й неволі. Як сумлінний історик, автор пропонує суспільству інформацію про репресії 20–80-х років. Як відважний публіцист, дає яскраві оцінки своїм сучасникам — друзям і ворогам.

Видання розраховане на всіх, хто цікавиться рухом опору і правозахисним рухом в Україні.

силует.jpg

Михайло Хейфец «Українські силуети»

М. Хейфец — колишній в'язень Мордовських таборів. Там у 1974-1978 роках він заприязнився з українськими політв'язнями В. Стусом, В. Чорноволом, М. Руденком, 3. Попадюком, В. Овсієнком та іншими, про яких він щиро й сердешно розповідає в цій книжці.

сандармох.jpg

Старезні сосни гомонять із вітром,

Доволі недосяжні, граціозні.

Утаємничена земля ця і повітря,

Відчути все лише душею можна.

Сплять лицарі: письменники, поети,

Митці, міністри, вчені і селяни.

Їх не везли сюди кабріолети,

А вантажівки... до одної ями.

Без одягу, зв’язали руки й ноги,

Роти закриті кляпами зі шмати.

Не ждали ані-звідки допомоги.

Тож за які гріхи така розплата?

«Єжовська чистка»... Постріл з револьвера...

Хоч мудрі — небезпечні для держави.

Є протоколи, акти на паперах,

Пролита кров людська во «ім’я справи».

Душа у капітана біснувата,

Смертями зарясніли сірі будні.

Ой не здригнулася рука у ката!

Жінки такі красиві, та підсудні.

«Отпразднует» режим двадцятиліття,

А кату вручать орден в нагороду...

«Кривавим» люд назве десятиліття,

Народів цвіт убито за свободу.

(Марія Яновська, САНДАРМОХ)

bottom of page